Баховець Богдан Леонідович
Баховець Богдан народився 15 березня 1984 року у селі Майдан Ковельського району, у сім'ї простих сільських робітників. Мама, Галина Нестерівна, 1963 р.н., і тато, Леонід Володимирович, 1960 р.н., працювали в колгоспі. Пізніше забрали земельні паї, купили техніку і почали господарювати на своїй землі. Обоє батьків мають інвалідність. У Богдана є старша на два роки сестра Катерина. Богдан ріс гарним, допитливим , веселим, слухняним хлопчиком. З дитинства любив техніку: мотоцикли, машини , трактори. У 15 років вже вмів їздити на тракторі, машині і сам міг полагодити, коли щось ламалося. 1999 року закінчив Новомосирську загальноосвітню школу І - ІІ ступенів, отримав базову загальну середню освіту. Навчався у місті Ковелі на тракториста. Допомагав батькам обробляти землю, дуже любив природу, рибалку, ходити в ліс по гриби, любив тихе спокійне життя. У 2002 році був призваний до військової служби, яку проходив у Кам’янці-Бузькій Львівської області, у військах ППО. Був майстром з ремонту паливних двигунів .
Після закінчення служби повернувся у рідне село. У 2004 році Богдан одружився з коханою дівчиною Лідією. Разом з дружиною продовжували працювати на землі. У 2004 році народилася донечка Софія, яка зараз є студенткою четвертого курсу Київського Авіаційного Інституту. У 2011 році народився синочок Назарій, який навчається в Ясенівському ліцеї, у восьмому класі. Сім'я жила щасливо, в любові і злагоді.
25 лютого 2022 року, через повномасштабне вторгнення московитських військ, Богдан став на захист своєї родини й України від загарбників. Був у 100-ій бригаді ТРО, 54-му батальйоні РВП. Побратими дали йому позивний Майдан – на честь села, де народився. Спочатку обороняли кордон з Білоруссю у Волинській області. Богдан був нагороджений відзнакою командира 100-ї ТРО «За оборону рідного краю».
У квітні 2023 року поїхав з побратимами виконувати бойове завдання на Донеччину, на Лиманський напрямок. Вели бої в Серебрянському лісі, біля с. Діброва. Богдан був хорошим, вірним, чесним, надійним побратимом. Були з хлопцями, як одна сім'я. Богдан врятував життя багатьом побратимам, за що був відзначений, нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За збережене життя».
У квітні 2024 року бригаду з ТРО перейменували у ОМБР і хлопців направили на бойові завдання в селище Очеретино.
У липні 2024 року бригада поїхала виконувати бойове завдання до м. Торецьк. 3 серпня 2024 року, внаслідок мінометного обстрілу, старший солдат Баховець Богдан, під час захисту Батьківщини отримав важке поранення, ампутацію нижньої правої кінцівки. Першу медичну допомогу надали побратими. Потім евакуювали до лікарні міста Дружківка, де стан стабілізували і одразу відправили до міста Дніпра. Богдан був на лікуванні в КП «Дніпровська обласна клінічна лікарня імені Мечникова», Національному військово-медичному центрі «Головний військовий клінічний центр» - у Києві, Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону – у Львові.
Два важкі, пекельні місяці лікарі боролися за життя Богдана. Проте, 3 жовтня 2024 року від травм, отриманих при тяжкому пораненні, серце старшого оператора другого відділення взводу протитанкових ракетних комплексів, другого механізованого батальйону 100-ої ОМБР зупинилося.
Богдан був хорошою людиною. Веселий, добрий, щирий, надійний, чесний, справедливий. Завжди всім допомагав, любив своїх рідних, був для них опорою. Богдан був найкращим татом та прикладом для своїх дітей. Завжди виконував свої обіцянки, підтримував їх у всьому. Синові передав любов до риболовлі, а донечці - любов до їзди на мотоциклі, машині. Був люблячим і коханим для дружини. Разом прожили у щасливому шлюбі 20 років. Був чудовим сином і підтримкою для батьків. Найкращим братом для сестри Каті. Найкращим другом, дядьком, порадником для своїх племінників Максима і Миколи. Був хорошим вірним другом, який завжди допоможе і підставить своє плече, для побратимів.
Вічний спочинок захисник України знайшов у рідному селі Майдан, на місцевому кладовищі. Сотні людей прийшли віддати шану Герою.
Йому назавжди 40.
