Петрук Володимир Іванович
Світла пам'ять Володимиру Івановичу Петруку - брату, сину, другу, Герою!
Володимир народився 12 квітня 1992 року селищі Голоби Ковельського району. З раннього дитинства любив ловити рибу, збирати гриби та ягоди, ріс енергійним, життєрадісним, добрим, щирим та дуже рухливим хлопчиком. У шкільні роки ходив на туризм, займався спортом, йогою, великою його пристрастю була риболовля. Він їздив у будь-яку погоду і дуже радів, коли повертався з гарним уловом. Рибалка була для нього не просто захопленням, а частиною життя, дарувала йому радість, спокій, натхнення і хороший настрій. А ще Володя любив їздити до лісу по гриби, привозити додому польові квіти, насолоджуватись красою природи, затишком і таємничістю. Після восьмого класу він обрав свій шлях - вступив до військового ліцею, в якому навчався з 2007 року по 2010. Це рішення було не випадковим, і після закінчення ліцею він продовжив навчання в Кам'янець-Подільському національному університеті, на факультеті військової підготовки. У ньому завжди були гідність, сила духу, відчуття відповідальності. Його шлях був свідомим із юних років – служити і захищати…
Володимир був людиною, яка вміла радіти життю. Дуже любив подорожувати, любив гори, багато читав. Гори для нього були джерелом натхнення і ковтком свободи, а море - спокоєм. Він обожнював відкривати нові місця, дихати простором, бачити світ і завжди стійко йшов до своєї мети. Його подорожі починалися з українських Карпат. Володя декілька разів піднімався на найвищу їх вершину - Говерлу, побував на горах Піп Іван, Петрос, подорожував в Альпах і підкорив найвищу точку Європи – Монблан. Бував у горах не тільки влітку, а в усі пори року: восени, взимку та навесні. Він разом із своїм товаришем, французом Стефаном, здійснили подорож на дивовижні Канарські острови - Тенеріфе та Ла Гомера. Цей юний хлопець побував у багатьох країнах Європи і мав багато друзів не тільки в Україні, а й за кордоном. Його енергія притягувала людей, і він мав багато друзів, бо сам був справжнім другом, на якого можна було покластися. Умів знаходити світло навіть у найтемніші часи - завжди підтримував, жартував, підбадьорював.
За тиждень до війни Володимир повернувся з Польщі, де працював більше трьох років. Сказав, що хоче жити і працювати в Україні, хоче мати свою сім'ю. Він навчився прекрасно готувати їжу – із любов'ю, із душею, із вигадкою. Це було його хобі, яким він ділився з близькими.
Коли на нашу землю прийшла війна, Володя не вагався і став на захист України – не за славу, а з обов'язку серця. Він казав: «Хто, як не я? … я пішов захищати, щоб ворог не прийшов до нашої хати, … хтось мусить захищати, … я ніколи не буду ховатись».
Він був патріотом своєї країни і залишився вірним цьому обов'язку до останнього подиху. Він завжди залишиться нашим Героєм, нашим братом… Людиною, яка жила по-справжньому і залишила по собі любов… Його немає поруч… Але усмішка , жарти, добра душа живуть у наших серцях… Герої не вмирають!
Щоб не хвилювати близьких, Володимир не одразу повідомив, що служить у війську. А добрими новинами й добрим настроєм він любив ділитися, тому вирішив познайомити маму з нареченою, як тільки приїде у відпустку. Та в перші дні літа 2024 року завжди усміхнений, позитивний, витривалий розвідник із позивним Браслет загинув. Добрими від нього залишаються спогади багатьох друзів, які ще довго надходитимуть з різних країн.
ВІД ДРУЗІВ
Стефан. Француз. Пише із Ніцци.
Добрий вечір! Велике дякую за запрошення на могилу Володимира! Я обов’язково приїду, тільки іншим разом, так як, на жаль, у мене зараз влітку немає відпустки. Я проінформував всіх його знайомих у Франції... Він нас тоді годував, коли приїжджав у Марсель, і ми завжди гарно відпочивали з ним.
Останній раз я його бачив, коли ми полетіли разом на Канарські острови. Ми відвідали два острови. Це був дуже гарний відпочинок, багато ходили і плавали в океані.
Ми планували зустрітися і відпочити в горах і на морі.
Володимир був моїм найвиносливішим другом, він завжди усміхався і любив життя. Я дуже сумую за ним. Він ніколи не відпочивав, завжди займався спортом і багато бігав. Я з ним бігав, плавав, ходив в гори, і він був дуже радий. Така хороша і добра людина не повинна була загинути, але він захищав свою країну.
Він буде завжди у пам’яті моїй! Дуже шкода! Прийміть мої співчуття!
Я постійно думаю про Володимира. Він був для мене як брат, особливо коли приїхав до Марселя. Він дуже допоміг мені в моїй новій квартирі на французькій митниці, де я працював. Я дуже добре пам’ятаю нашу подорож з Марселя на Тенеріфе, на сусідній острів, де ми разом плавали в Атлантичному океані і чудово розважалися. Ми планували зустрітися знову і знову, цього разу, щоб піти у французькі Альпи.
Я дуже за ним сумую.
Вова
Вовчик реально був дуже кльовий, дуже талановитий. Дуже важко говорити… Ніякі слова.. нічого не вернуть.
Себастьян (Польща)
Мені дуже шкода, що він пішов від нас. Нехай його душа спочиває з миром. Сподіваюся, що у вашої родини все гаразд. Я просто плакав, Володимир був просто такою доброю і люблячою людиною. Завжди позитивний і усміхнений. Моє серце розривається… я сказав йому, що сподіваюся, що ми колись знову побачимося, і я зможу познайомити його зі своєю донькою.. а він – зі своєю родиною…
Віктор
Цей пост не просто про людину, солдата чи героя… Це про мого товариша, альпініста, патріота своєї країни! Ти був настільки позитивним і завжди стійко йшов до своєї мети! Пам’ятаю, як ти дзвонив перед тим, як піднятися на Монблан соло, був сповнений енергії та позитиву. Казав - Вітя, наступний штурм верхівки обов’язково разом! Я був здивований, що ти в такий період підкорив цю гору сам… Потім клята війна… Ти любив Україну! Вибач, друже, що так і не штурманули ще хоч один пік гори разом.. Ти назавжди залишишся десь там в горах, на вершині, колись обов’язково ще там зустрінемось!
З болем та сумом за тобою, друже, Вовчик!!! Мав честь бути твоїм другом та товаришем по горах!
Монблан - найвища вершина в Альпах, розташована на кордоні Франції та Італії, має висоту 4808 м. Це шлях трьох вершин.
Люба
Приношу вам свої щирі співчуття, велика втрата. Молитимусь за нашого Володю. Дуже добра, чуйна, приємна людина.
Куба (Польща)
Я дуже хотів би приїхати і відвідати його могилу. Але я не зможу встигнути в серпні, тому що у мене підписаний контракт, і я повинен бути на роботі. Я думаю, що зможу це зробити тільки наступного року. Дякую, що повідомили. Якщо щось знадобиться, дайте мені знати.
Ольга
Я не вірю, що тебе більше немає, друже. Безмежно сумую. дякую, що беріг. Відпочивай. Там теж потрібні найкращі. Прощавай!
Інна
Я буду молитись, подавати записки на проскомидію, читаю кожен день Псалтир за померлих і вимолюю так свій рід. Я обов’язково буду молитись за нього, він назавжди буде в моїй пам’яті. Ви виховали прекрасну людину. Ми всі в скорботі. Бажаю вам терпіння, пережити велику втрату найріднішої людини. Обіймаю!
Мішель (Польща)
Нам дуже шкода. Він був супер-приятель. Найщиріші співчуття від його друзів.
Альпіністи (Німеччина)
Якщо я зможу чимось допомогти звідси, з Німеччини, дай мені знати. Ваша мама нас (групу альпіністів) не знає, але ти можеш передати їй, що ми подумки з нею, молимося за нього і за вас. Я знаю, що це небагато, але можливо, ці слова хоча б трохи її втішать.
Катерина
Дякую вам, пані Олено за такого чудесного сина. Я його дуже люблю! Він дуже класний! І хай зігріває нас своїми жартами і посмішкою з неба. Назавжди у нашому серці.
Катерина
Як то треба було так вміти жити, щоб стільки по собі залишити тепла і любові!!! Володимир хоч і пішов в інший вимір нашого всесвіту, а його присутність настільки відчутна нам на землі… це щось незбагненне для мене. Треба вміти так жити!!!
Катерина
Називаю Володимира - Людиною з великої букви… І не тільки тому, що він у моєму серці назавжди. А тому, що це справді так і є! Неймовірний і космічний. Треба вміти так жити! Всі його люблять.
Пйотрек (Польща)
Будь ласка, напишіть Олені від мене і ще раз дякую. Ми дякуємо вам за гостинність, що було дуже приємно, і що Володимир безперечно радий нашій зустрічі!
Вірш мого сина для коханої, надісланий 5 червня 2023 року.
Як мріяв, мила, що сватів пришлю.
Як мріяв бачити тебе дружиною.
Що підемо ми до церкви брати шлюб…
Що будемо мати з тобою дитину…
Я б щасливо плакав…
Але так не є…
Якщо я не вернусь з війни,
То не шкодуй, що рибу зі мною не половила,
Що в гори зі мною не пішла,
Не скуштувала моїх пишних страв.
Отак бува, така моя дорога.
Я жив на повну, та радів життю.
Але у світа є на мене інші плани.
Тебе, Катруся, попрошу
Не злись на мене, не кричи.
Така є доля в мене й інших.
Нікого в цьому не вини
В несказаному слові,
Недоцілованій моїй любові
Мене в минуле відпусти.
І ти живи. Просто живи…
Живи за нас обох на світі.
Живи, щоб щастя мала ти
А я пригляну десь згори.
Й пошлю тобі промінчик світла,
Щоб ти завжди цвіла, і гнала файно з інших
Прости мені…
Якщо я не вернусь з війни…
